Знайти своє покликання
Вчительство – це і мистецтво
і праця.
Саме вчитель, педагог,
викладач, вихователь
закладає і створює основу творчої
людської діяльності.
Кожній людині хоча б один раз у
житті необхідно було дати відповідь на запитання: «Ким ви хотіли бути в
дитинстві?». І дійсно, у дитини ще в дитинстві з’являються нахили до певної
професійної діяльності. Якщо я сама зараз задам собі це запитання, то з
впевненістю скажу, що професія вчителя мені подобалася.
Адже, педагог, вчитель, вихователь
– довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей,
свою надію, своє майбутнє. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед
вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій.
Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне
призначення вчителя – навчити людину бути людиною.
Я працюю педагогом, а саме,
вихователем в школі-інтернаті. Вихователь - одна з найбільш важливих і значимих
професій в нашому сучасному суспільстві. Її можна порівняти з роботою хірурга,
судді, дослідника і науковця. Можна порівнювати нескінченно.
Творча діяльність людини в будь-якій
із галузей життя неможлива без наявності міцних знань основ наук, узагальнених
умінь та навичок, певних позитивних якостей розуму і характеру, почуттів і
переконань. Перед кожним новим поколінням життя ставить усе складніші завдання,
для розв’язання яких потрібний усе вищий рівень освіченості особи.
Працюючи педагогом, розумієш, що
всі діти індивідуальні, і ти, як педагог, повинен знайти ключик до кожної
дитини. І не тільки до нього, а й до його батьків. А обдурити їх, цих
«маленьких чоловічків», неможливо. Вони завжди і все побачать. Вони відразу
зрозуміють, як ти до них ставишся: з любов'ю або без. І відповідять тобі тим
же.
Я ставлюся до своїх вихованців, як
до дорослих. Я поважаю їх думку. Завжди цікавлюся ними. Ніколи не говорю про
те, що вони зобов'язані щось зробити. Дитина, як і будь-яка доросла людина,
нікому і нічим не зобов'язаний. Треба просто поважати їх, як особистість. І
виховувати у них повагу до себе і до інших, почуття співпереживання ближнього,
природі, будь-якій живій істоті.
Адже поважаючий себе людина ніколи
не вдарить, не насварить, ніколи не зрадить, не опустить перед труднощами,
завжди прийде на допомогу, а не шукатиме шляхів легше, та півгодини. У цієї
людини є внутрішній стрижень під назвою «порядність». А в наш час так мало залишилося
людей з цим внутрішнім стрижнем.
Любов до дітей, до професії не
зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою. Найти своє покликання,
ствердитися в ньому – це щастя педагога.
Комментариев нет:
Отправить комментарий